Зустріч з прекрасним

27 вересня в актовому залі Великомежиріцького НВК «Школа І ступеня-гімназія» зібрались жителі с. Великі Межирічі, учителі, старшокласники. Покликала їх у школу незвичайна подія, яка нечасто трапляється на наших теренах, - вихід у світ поетичної збірки «Подорожник», автором якої є Наталка Галабурда. Презентація книги невипадково відбулася саме у школі, адже глядачі стали свідками третього повернення Наталії Костянтинівни у рідні стіни. Вперше вона прийшла сюди у 1965 році великоокою довгокосою дівчинкою - першокласницею Марчук Наталкою, готовою дивуватись і вчитись усьому. Вдруге у 1982 році прокрокувала цими коридорами як Наталія Костянтинівна Галабурда, учителька української мови і літератури, і майже 40 років щодень відкривала світ літератури для своїх учнів. І ось сонячного вересневого дня відбулося її третє повернення. Повернення поетеси Наталки Галабурди і перша зустріч читачів з її книгою  віршів «Подорожник».

З великою увагою слухали присутні на цьому святі емоційну розповідь авторки збірки про її шлях у поезію, про тих, хто був першими слухачами, поціновувачами її перших поетичних спроб, про тих, хто шліфував її майстерність. А це і вчителі у школі (зокрема Клименко М.І.), і викладачі у Рівненському педагогічному інституті, керівник літературної студії «Червоні сурми» І. Шанюк. З вдячністю згадала і тих, хто сприяв  публікації збірки. Щонайперше Жуковського Анатолія, коштом якого і була видана збірка, Тимофія Григор’єва, що здійснював художнє оформлення, і багатьох інших небайдужих людей.

А далі всі поринули у чарівний світ Наталки Галабурди. Старшокласники і вчителі прочитали ті поезії, які запали їм у душу, і на очах у багатьох з’явилися сльози співпереживання, сльози очищення від буденщини. Адже вірші, що звучали, – це гімн людині і світу, що її оточує: стежці-босоніжці, грибу-мовчуну, що приміряє бриль, музиці дощу, сонцю, що цілує гай і вкладає вітер спати на покоси. Слухачі немов розчинялися у її прекрасних акварелях. Але рядки багатьох поезій дзвеніли болем за рідну землю - за зранене Полісся, що зайшлося сльозою, - пересторогою всім нам.

Огляньтесь: ями, вирви, сохне ліс,

Димлять торф’яники: нема де звіру діться!

Людино, ще не пізно, схаменись!

Отямтесь, люди.

Люди, стережіться!

Нікого не залишили байдужими ті поетичні рядки, у яких Наталя Галабурда закликає цінувати життя, його благословенні миті, берегти свої душі від злоби, ненависті, «не одягатися в байдужості лати», не розпинати в собі людину, не нарікати на долю, а завжди тягнутись до неба.

Якщо ти живеш на світі,

Значить комусь ти треба.

Вірші у збірці - це гімн коханню, нестримному, щирому до самозабуття, по-юнацьки ніжному, але і з гіркотою зрад, і болем від сердечних ран. Вони звучать як музика, тому і викликали до життя пісні. З великим емоційним співпереживанням прослухали присутні музичні композиції «Якби могла тобі я небо прихилить» (автор музики і виконавець соціальний педагог Яна Смик) та «Зодягнуся у дощ» (мелодія автора, аранжування Сергія Олевського, у виконанні тріо вчителів Консевич Людмили, Шевчук Людмили, Сокотун Ірини).

Пролунали останні вірші, відспівали пісні, прозвучали побажання і надалі фарбами сонця натхненно малювати на мольберті життя поетичні полотна, а глядачі, а слухачі все ще не розходились, надто великими були чари поезії, що зібрала їх у цьому залі.

                                                                                  Тетяна Боровець, учитель

Фото